Там якось трохи нудно.

Ясно розумію, що потрібно щось змінювати. Я була готова до змін вже пів-року...

Гм. Фесту на Фортеці не було, зате я втратила там наплечник і спальник, останній - чужий.
В липні перечитала майже всіх Дяченків. В результаті, зрозуміла, що я - дзеркало. То значить, з чим до мене прийдете, таку надію і залишите. Приходьте з антивірускою.
                                                                                             Ваша люпа. Гм.  

Няв-няв-няв-няв-няв-няв-няв!!!!!
В мене вже є квиточки, і я їду. В Одесу, на Фортецю.
А Ви всі сидіть у Львові, на фесті, і плачте.
Або не дуже, в Одесі, може, буде дощ.

Вчора в мене був день народження. Всі мене так люблять, і всі зі мною були щирі. Жодної брехні за весь день.
Хоча ні. Сподіваюсь... Але і то правда.

1 березня - всесвітній день котів.
Нарід, я всіх вітаю з весною!

Цілком звичайна для мене історія - знаходяться старі речі. Зате в дуже приємний спосіб на цей раз. Люди знайшли посіяний мною мобільник, через 3 міс я зібрала урожай - я вже люблю Юрка і Одіка і всіх.
Інколи я ще можу втрачати людей. Головне тут - не губити. Потім вони знаходяться, воскресають, з'являються...
Але все таки мені страшенно пощастило, бо через той мобільник я зазнайомилася з дуже цікавими людьми.

Не знаю, кому писати в першу чергу. Мабуть, не всі повірили, що я чудова.

Далі болить мені армія. Страшно. Зовсім не готові військовики ні до чого... Може то карма моєї держави, моєї недолугої неньки, що вічно дрібка святих має йти в писок Ваалу. Не хочу!!! Не буду мовчати.

Кажуть, гірша, ніж за совітів. Тільки дідовщина та сама. Казав мені один вуйко - люблю українську армію. Я її теж люблю. Так люблю, як вінегрет на снігу. Або як яблокі (звідки то мені прийшло?).
А ще - якщо почнеться війна, то в найкращому разі треба буде одразу здаватися. Це я так думаю. Бо там ні зброї, ні нормальної військової муштри, а тільки вічно п'яні або обкурені агресивні курви на понятках, які знущаються з тих... ну... які останні...
Люди, скажіть щось, що Ви знаєте про нашу чудову УА?

Останнім часом в мене все тільки в режимі очікування.
Деякі циклічні кола завершуються, перетворюються.
Я не менше інертна за овочі. Тільки спостерігаю. Хоча і беру участь у цьому великому шоу, але весь час  маю відчуття, що цього недостатньо.

Мене морозить. Спасає кава з коньяком і цукорки. Попереду вихідні, 2 томик Муракамі, прибирання...
Хочу, щоб закінчилася криза, я змогла купити собі новий ноут в кредит. Українці як німці, хочуть мати грошики і не хочуть воювати. А хохли воювати  хочуть, але ліниві.